Есе "Мій вибір"

Покликання вчителя — покликання високе й благородне.

                                                                                                                                           Л. Толстой

    Дитинство…Скільки спогадів, думок виникає при цьому слові…Але роки дитинства асоціюються ще зі шкільними роками. Саме у школі ми отримуємо знання, поступово стаємо справжніми особистостями,  і в цьому  нам допомагають учителі. У старших класах постає питання: «Ким бути?».  знову батьки, і вчителі стають у нагоді, якщо дитина не може обрати фах. Але я, навчаючись у школі, відразу визначилася з майбутньою професією. Я мріяла стати вчителем або вихователем, тобто прагнула стати «скульптуром» дитячих розумів.  Звичайно, виникає питання про те, що ж спонукало мене обрати цей вид діяльності й присвятити себе дітям. А у тому, що я стала спочатку вихователем, а згодом учителем, велику роль відіграла моя перша вчителька –Зоя Олександрівна, найкраща людина.  І тут я повністю згодна зі словами  Сергія Михалкова: «Учитель!.. Його образ живе в серці поряд з найдорожчими нам образами матері й батька, а іноді в цьому серці займає перше місце". Вона прищепила мені любов до знань, навчила розуміти ази точних наук.  На усе життя я запам'ятала її цікаві, захоплюючі уроки рідної мови, математики, читання, природознавства…А з якою любов'ю, теплом, турботою   вона ставилася до нас, дітей. Кожен із нас відчував материнську любов цієї жінки. Зоя Олександрівна  завжди дивилася  нам, своїм учням, у очі щирим, дружнім, як мені здається сьогодні, дитячим відвертим поглядом. В її погляді я ніскілічки  не відчувала зверхності,вона в чомусь була рівним з нами, малими, і цим самим «чимось» підносилася  в моїх очах до такого рівня, що перетворилася  для мене у недосяжний ідеал. Я потай у своїх думках мріяла  бути такою ж розумною, доброю, такою ласкавою до кожного, неквапливою і поважною, усміхненою, яким завжди був мій учитель. Методика її викладання, любов до учнів, прагнення навчити їх  зародили в моєму серці бажання стати тільки педагогом. Саме тому я закінчила Запорізьке педагогічне училище, а згодом філологічний факультет Запорізького  національного університету. Два  роки працювала вихователем у дитячому садочку, а потім прийшла до школи, бо Зоя Олександрівна як «провідна зірочка» привела мене до моєї мети –стати вчителем.
  У процесі становлення в ролі вчителя я відразу визначила для себе педагогічні завдання, які прагну вирішувати щодня: навчити школярів бути незалежними, але духовно багатими; надихати учнів максимально бути самими собою, підбадьорювати кожного, щоб він пишався своїми досягненнями; створити умови для розвитку його індивідуальних особливостей ; переконати дитину в тому, що вона-джерело можливостей, змусити її повірити у себе, у свої сили; завжди бути опорою й підтримкою дітям. Заходячи до классу, памятаю слова Яна Коменського: «   Великий той учитель, який проймається справою, якої навчає. Учителями повинні бути люди.чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцями чеснот, що їх вони мають прищепити іншим.»    Моє практичнее завдання—зробити навчання  на уроках мови та літератури цікавим, захоплюючим, щоб діти з задоволенням йшли на уроки, любили рідну мову, яка на сьогодення повністю майже втратила свою роль, і найголовніше, пробудити національну свідомість.  Віддавати себе дітям, розуміти їх, знаходити радість у спілкуванні з ними, допомагати, вірити в кожну особистість—це основні складові вчителя.Я вірю в те, що кожна дитина обдарована й успішна, лише потрібно знайти і розкрити той вогник у процесі співпраці. А щоб змусити дитину мислити, творити, діяти, необхідний творчий підхід до кожного методу, прийому навчання. Саме тому на уроках словесності використовую прийоми і методи розвивального, диференційованого, індивідуального, інтерактивного навчання. Йдучи на урок, переді мною стоїть мета: зробити усе, щоб очі в дитини світилися, щоб вона відчувала впевненість у собі, силу і бажання творити.    Будь-яку невдачі учнів сприймаю боляче, бо, на мою думку, це і поразка вчителя. 
    Постійно згадую слова Ж. Руссової: "Пам'ятайте, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина".